?

Log in

No account? Create an account

Милі френди,

У цьому жж немає відверто рекламних записів, душевних ізліяній і самокопання, немає матюків, образ на тлі релігійного, наукового й політичного віросповідання, а також немає того всього, що може видатися занадто "особистим". Усе, що може вважатися перерахованим вище, я закриваю на триста п'ятдесят один замочок - аби не докучати вам нецікавими постами.
Відповідно, я, щиро кажучи, не люблю читати всяке таке у своїй френдстрічці, і тому - не читаю, а відтак видаляю з друзів. Це аж ніяк не значить, що ви мені несимпатичні як людина, - це просто значить, що ваш жж не належить до мого кола читання.
І ще. Якщо я вас читаю, не обов'язково додавати мене навзаєм :)
Крім того, я можу вас читати, не додаючи до стрічки друзів, і, сподіваюся, ви зрозумієте чому :)
І останнє. Я НІКОЛИ не лишаю анонімних коментарів, і буду вам неймовірно вдячна, якщо ви не залишатимете їх тут.

От і все. Рада знайомству! (а знайомству рада удвічі! ;)

ваша,
О. Бедрик.

Dec. 31st, 2013

Уже 31-ше, а значить — офіційно можна взяти й написати т. зв. "підсумки". Їх буде небагато, бо хоч би скільки я думала, в моєму особистому, напевне, мало що змінилося. Хоча все-таки щось змінилося.

Наприклад...Collapse )
А якби мені можна було чогось попросити, то я би попросила, щоб наступного року ні про що не шкодувати. Ні про зроблене, ні про незроблене. Я вдячна за те, що мені подаровано. Може, я навіть на те не заслуговую, але цілком можливо, що заслужив хтось мені близький, а я за нього чи неї отримую. Рік був добрий, хоч і нелегкий. З легкою душею треба його відпускати і приймати новий :)

5 причин піти на танці

На танці варто було піти хоча б тому, що це новий досвід і нові люди, нові враження і думки. Останнім часом мені здається, що цього в мене все менше й менше, а з’явилися танці — згадала, як це прекрасно і життєдайно, щось принципово нове.

Попри те, що більшість моїх партнерів і добряча частка партнерок старші за мене, група разом, усі двадцять із хвостиком чоловік, нагадує старшокласників, таких милих і добродушних, їх складно не полюбити. Особливо коли з кожним із них мусиш учитися стояти в парі, міцно триматися за плече, брати його руки у свої, ледь не притискатися бедрами — усе те, що у звичайному житті звичайної чемної дівчинки видаватиметься фліртом. Танцювати разом — долати кордони, свій страх перед протилежною статтю, не завжди доречну ніяковість і… ну, чого вже гріха таїти: і задовольняти своє бажання спілкуватися з іншими чоловіками (на те він і свінґ, хе-хе :). Щоб потім собі чітко вловити різницю і повернутися до свого, рідного, хоч він і не танцює твій улюблений вид танцю)

Один із найбільших позитивів танцю є те, що твій мозок не може одночасно обробляти «алгоритм» нових рухів і всяку навколоробочу суєту. Якщо робота нервова — це воно. Дивишся на те, чи правильно ставиш ноги, чи під тим кутом спина і бедра, чи вниз «дивляться» лікті і чи не вп’ялася ти нігтями в долоню партнера. Бо він же чемний, може й не сказати отак відразу.

І нарешті, є ще одне, найголовніше, що приваблює мене в танцях. Тут конче потрібно довіряти партнеру, без цього в парі ніяк. Ти довіряєш йому, а він — тобі. Ти від початку погоджуєшся на те, щоб він тебе вів, коли ведуть у парі обоє, у вас нічого не виходить. І я сопу, мучуся, помиляюся, знову роблю якесь па за нього, а відтак заплющую очі й дозволяю йому вести.

А насамкінець розкажу історію про дівчинку Катю з Дніпропетровська. Вона приєдналася до нашої групи в неділю. Сказала, що в них у місті непрофесійно навчають лінді-хопу, а вона хоче серйозних атнашеній. Зібралася, переїхала в Київ, купила безлімітний абонемент і тепер кайфує, ходить на всі заняття. Щаслива – по обличчю видно. Робота поки що переїхала разом із нею, так що я не можу сказати, що в дівчини щось не так зі ставленням до реальності.

І це прекрасно, друзі. Це прекрасно :)

what makes you smile when you are tired

Насправді це прекрасно, коли глючить фейсбук, тільки ось розумієш це десь після того, як перестають свербіти пальці, як перестає «ламати» від того, що треба терміново переглянути свою стрічку новин (хоча там уже давно нічого не змінювалося). Так що це справді прекрасно, що можна нарешті оновити свій ЖЖ своєю нещодавно здобутою мудрістю.
Мудрість ця стосується того, що треба всміхатися тому, кого любиш, навіть тоді, коли ти втомлена й тобі погано. Адже love is what makes you smile when you are tired, як пречудово сказала О. З., підслухавши десь на майданчику 4-річного мудреця, воістину мудрішого, ніж 25-річна я. Бо я й досі забуваю, що треба більше давати взамін, змушувати всміхатися того, хто змушує повсякчас це робити тебе.

мітки:

відьма

оце одна з моїх останніх любовей, якщо десь підете на концерт Іларії, кличте)

мітки:

Feb. 5th, 2013

як добре, що в мене є жж, як добре, як же все-таки добре. не хочу кидати на ФБ ось цей ось текст, він надто інтимний. писався він спершу для цього журналу, але на другому абзаці якось змінився і став блогом.

я справді люблю тих, про кого писала, і тих, про кого в цей час думала.

Я часом дуже сумую за жж. За тим, щоб писати короткі або довгі пости, за тим, що лінкувати одні незамінні дрібнички з іншими, за системою тегів, за тим, щоб зберігати шматочки чогось важливого й ділитися ними з іншими.

Мені, здається, є що сказати; дещо з цього всього я щиро вважаю важливим.

Ну, чому саме тоді, коли дуже-дуже є що сказати, сказати нічого не можеш?

Aug. 24th, 2012

хотіла написати це лише для вас, але якось так вийшло, що буваю тепер тут зрідка.

аж учора одна Настуня нагадала про те, як мама колись завжди замітала кухню на ніч — щоб уночі приходили янголи. і я собі згадала про янгола-охоронця на ім’я Мирон.

240

Так дивно повертатися туди, де ти давно не була. З дитинства. Здавалося б, усе має бути таким, як і було. Таких місць – дідівських хат – ніхто роками й десятиріччями не чіпає. Такі місця віками стоять, незмінні.

Хата мого діда стоїть, не змінилася. Лишень дуже змаліла з тих пір, як я була дитиною. Всохли майори, в яких за життя бабці мене не було видно. Зрубали гілку з шовковиці, на якій ми гойдалися на гойдалці – до самого неба.

Дорогу вкрив рівний асфальт, дід постарів, але не змінився, дядько якось присів до землі, зник зі стіни годинник, який завжди так затишно цокав (я досі люблю такі годинники, які цокають)… І лиш одне лишилося незмінним – колажі з родинних світлин, над якими висять вишиті рушники, мов над іконами. Про такі писала Забужко в «Музеї покинутих секретів» -- я лиш тепер уповні зрозуміла цей образ, лиш тоді, коли привезені мною фотографії нас дорослих дід поставив під нами малими. Так покоління змінюються, заступаючи одне замість іншого, а лиш ті, попередні, завжди лишаються, хоч і невидимі, під новими.

Бачила обличчя людей, яки ніколи не знала, але чию незриму присутність відчуваю з народження. Бачила цих дідів і бабів – з молодими, а якимись не на вік мудрими й глибокими обличчями, з низькими лобами, з недитячими турботами. Слухала, як дід закохався в бабу. Як прабаба скакала в гречку з чужими чоловіками і як прадід її щоразу прощав. Бачила, скільки вартує людське щастя – 240 кілометрів дороги. Всього-то.

мітки:

Інколи мене накриває, і я розумію, що все не так.

Я не така: я давно мала б простити людей, яких і досі не простила, я давно мала б навчитися бути терплячою і не ображатися, давно мала б відписати на всі ті листи, які лежать у моїй скриньці. Я мала б зателефонувати сьогодні (або краще — вчора) одній дуже важливій для мене людині. Мала б частіше бачитися з батьками. Мала б сказати бабусі, що я її люблю. Мала б побачити нарешті дідуся. Мала б бути кращим другом і кращою дівчиною.

Мала б бути кращим спеціалістом. Мала б читати всі ті книжки, які сплять на моїх поличках. Мала б менше часу приділяти роботі.

Мала б більше подорожувати, більше і краще писати. Мала б дописувати.

Інколи мене накриває, і я все це згадую — все, що не так, як би мені хотілося.

Не знаю, добре це чи погано - не так - але на ранок, як правило, це проходить.
Люблю це відчуття. Це щастя, коли все так, як має бути. Хіба що трошечки не так.

вершини

Спускаючись із Говерли, зрозуміла одне: ми не підкорюємо ніяких вершин, це точно. Ні в горах, ні в житті. Ми лишень підкорюємо власні тіла, боремося з лінню, власними примхами й забаганками і йдемо вперед або вгору, вперед і вгору.

календар

December 2013
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com